Стара слов’янська легенда каже, що велетенська змія обвиває всю землю, а місце, де її голова кусає хвіст, знаходиться у Києві на Лисій горі. В ХІХ столітті територія Лисої гори входила до складу Печерського монастиря.

Тут були пасіки та фруктові сади. В 60-х роках на цих землях збудували військовий форт-склад, на якому стався вибух 1918 року, що зруйнував частину Печерська. Згадка про ці події зустрічається, зокрема, в романі Михайла Булгакова “Біла гвардія”: “Одного разу, в травні місяці, коли Місто прокинувся сяючий, як перлина в бірюзі, і сонце викотилося висвітлювати царство гетьмана, коли громадяни вже рушили, як мурахи, за своїми справами, і заспані прикажчики почали в магазинах відкривати рокітливі штори, прокотився по Місту страшний і зловісний звук. Він був нечуваного тембру – і не гармата і не грім, – але настільки сильний, що багато кватирки відкрилися самі собою і всі стекла здригнулися. потім звук повторився, пройшов знову по всьому верхньому Місту, скотився хвилями в Місто нижній – Поділ і через блакитний красивий Дніпро пішов у московські дали.

Городяни прокинулися, і на вулицях почалося сум’яття. розрослися воно миттєво, бо побігли з верхнього Міста – Печерська розтерзані, закривавлені люди з виттям і вереском. А звук пройшов і втретє і так, що почали з громом обвалюватися в печерських будинках скла і грунт шатнуло під ногами. Невдовзі дізналися, звідки прийшов звук.

Він з’явився з Лисої Гори за Містом, над самим Дніпром, де містилися гігантські склади снарядів і пороху. На Лисій Горі стався вибух. П’ять днів жив після цього Місто, в жаху чекаючи, що потечуть з Лисої Гори отруйні гази. Але удари припинилися, гази не потекли, закривавлені зникли, і Місто придбало мирний вид в усіх своїх частинах, за винятком невеликого кута Печерська, де завалилося кілька будинків.

Годі й говорити, що німецьке командування наряд суворе слідство, і годі й говорити, що місто нічого не дізнався щодо причин вибуху. На початку XX століття Лисогірський форт використовували як в’язницю. З 1906 року вішали на шибеницях державних злочинців. Кажуть, що за весь час тут загинуло близько 200 чоловік, а їх неупокоєні душі блукають околицями. Здавна на пагорбах слов’яни влаштовували місця для поклоніння богам, вирубували дерева на вершині – звідси й пішла назва «Лиса». Це місце насичене недоброю енергетикою. Невипадково на Лисій горі жінки намагаються покінчити життя самогубством, кидаючись з вершини. Таких випадків тільки в радянський період налічується більше сімдесяти.

Однак нікому не вдається довести справу до кінця, оскільки гора недостатньо крута. І все закінчується важкими каліцтвами. В перший день травня Лиса гора стає місцем зборища сатаністів, язичників, любителів кельтської культури і різних містиків-магів, що бродять по околицях у пошуках так званих місць Сили. Збіговиська ці дуже не любить місцева міліція – третина всіх спроб суїциду на Лисій горі відбувається саме в травні.

Згідно з повір’ям, у шабаші на Лисій горі брали участь не тільки відьми, а й давно померлі розпусні жінки. Кожна відьма була на свято разом зі своїм коханцем-чортом. Там їх вже чекав Сатана, важливо і урочисто сидить на високому стільці або на великому кам’яному столі. Всі підкреслено шанобливо віталися з Господарем, ставши навколішки. Після цього відьми з різних країн і областей доповідали, що вони зробили злого за весь минулий рік, і змовлялися на нові підступи. Якщо Сатана був незадоволений звітом, він бив винних палицею по спині і брикатися копитами.

У 30-ті роки ХХ століття на Лисій горі збудований підземний завод. Під час німецької окупації солдати в рапортах розповідали про паранормальні ефекти на Лисій горі. Народна традиція ділила гору на три частини – Русалчин Яр з озерами, Відьомський Яр, та найбільший Мертвецький гай, де поховані страчені злочинці.

Україна - це ми!